Визначення місця проживання дитини

Як визначається місце проживання дитини: консультація адвоката у Києві

Сімейний адвокат і юридична консультація часто стикаються з спірними питаннями визначення місця проживання дитини.

Який державний орган приймає рішення про визначення місця проживання дитини?

Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування (1) або судом (2).

Визначення місця проживання дитини органом опіки та піклування

Відповідно до ст. 19 СК України:

  1. У випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування.
  2. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду.

Відповідно до пункту 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 866 від 24 вересня 2008 року.

Для розв'язання спору, що виник між батьками, щодо визначення місця проживання дитини, один з батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання дитини:

  • заяву, 
  • копію паспорта, 
  • довідку з місця реєстрації (проживання), 
  • копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності),
  • копію свідоцтва про народження дитини, 
  • довідку з місця навчання, виховання дитини, 
  • довідку про сплату аліментів (у разі наявності).

Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.

Визначення місця проживання дитини в судовому порядку 

Після вивчення обставин, що мають істотне значення (ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я, наявність у сторін спору самостійного доходу, наявність (відсутність) факту зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, наявність (відсутність) аморальної поведінки, яка може зашкодити розвиткові дитини, тощо), і переконання адвоката в перспективності ухвалення судового рішення на користь клієнта, збираються письмові докази, складається позовна заява про визначення місця проживання дитини і весь пакет документів подається до суду першої інстанції. 

Відкривається провадження у справі. 

На виконання вимог ч. 4, 5 ст. 19 СК України, до участі у справі в якості третьої особи залучається орган опіки та піклування, представлений належною юридичною особою.

Відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Слід зауважити, що суди майже завжди ухвалюють рішення у відповідності до письмового висновку органу опіки та піклування.

Також, треба знати, що відповідно до ст. 160 СК України: 

  1. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
  2. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
  3. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Крім того, в спорі про визначення місця проживання дитини, шанси батька виграти справу, при інших рівних умовах, менші ніж шанси матері. 

Дану точку зору підтвердив Верховний Суд України, сформувавши правовий висновок у справі № 6-2445цс16, суть якого полягає у наступному:                                                                                                                                                                                             

«… У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір’ю. 

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що мати дітей має постійне місце проживання, постійне місце роботи та джерело існування, вона створила всі умови для проживання, виховання та розвитку дітей.

При цьому суди в цій справі не встановили виняткових обставин у розумінні положень статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, які б свідчили про неможливість проживання дітей разом з матір’ю. 

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визначення місця проживання дітей з матір’ю та відсутність правових підстав, передбачених вказаними нормами матеріального права, для розлучення дітей зі своєю матір’ю».

Суть цього правового висновку в тому, що для того, щоб визначити, при інших рівних умовах, місце проживання дитини з батьком потрібні виняткові обставини, які рідко бувають.

Інші послуги