Виселення з жилих приміщень

Питання виселення з жилих приміщень (з квартири, з житлового будинку, з службового жилого приміщення, з гуртожитку, з будинку житлово-будівельного кооперативу, тощо) залишається одним із актуальних в адвокатській практиці: кожен сайт адвоката приділяє йому достатньо уваги, пропонуються юридичні консультації, хтось демпінгує, виставляючі нізькі ціни на юридичні послуги, а я починаю з роз’яснення клієнтам проблемних питань.

Адвокат по житловим спорам (справам): професійна допомога у Києві

Певні проблеми (обмеження) в захисті прав створює старий Житловий кодекс Української РСР, який був прийнятий за часів Рядянської України 30 червня 1983 року, але він і досі є чиним. Незважаючи на зміни і доповнення, цей кодекс не відповідає вимогам сьогодення і поряд з іншими старими кодексами (Кодексом законів про працю, Кодексом України про адміністративні правопорушення) є рудиментом радянської правової системи. Що мається на увазі? 

З 06 травня 1993 року в Україні розпочався процес придбання громадянами займаних ними жилих приміщень у приватну власність (ст. 65-1 Житлового кодексу Української РСР). 28 червня 1996 року прийнято Конституцію України. 01 січня 2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України. Відповідно до ст. 4 ЦК України: 1. основу цивільного законодавства України становить Конституція України; 2. основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. 

Однією із основних правових умов соціально-економічного розвитку сьогодні є право власності та інші речові права (книга ІІІ Цивільного кодексу України), а Житловий кодекс Української РСР більш детально регулює житлові відносини, повязані із державним і громадським житловим фондом, якого стає все менше і менше, і відстало регулює житлові відносини, повязані із приватним житловим фондом, якого стає все більше і більше, але норми Житлового кодексу Української РСР і досі чинні і суди їх застосовують.

Ось, на мій погляд, яскравий приклад нормативного обмеження права власності. 

Відповідно до речення 2 частини 4 статті 156 Житлового кодексу Української РСР, припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Ця норма Житлового кодексу Української РСР (далі – ЖК) позбавляє можливості власника будинку (квартири) виселити колишнього члена сім’ї (колишнього чоловіка, дружину) із займаного приміщення. Іншими словами, колишній член сім’ї може продовжувати жити (можливо надоїдати) вам по суті довічно.

Підстави і порядок виселення з житлового приміщення в Україні

Відповідно до ч. 1 ст. 109 ЖК, виселення  із  займаного  жилого  приміщення  допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. 

  • Приватний житловий фонд. 

Відповідно до ст. 157 ЖК, членів сім'ї власника жилого будинку (квартири)  може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у  судовому  порядку  без  надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЖК, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному  будинку, а заходи запобігання і  громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Позовна заява про виселення без надання іншого жилого приміщення повинна обов’язково базуватись на обставинах, зазначених в ч. 1 ст. 116 ЖК, і містити докази кожної такої обставини, інакше у задоволені позову судом буде відмовлено. 

  • Державний і громадський житловий фонд.

Відповідно до ст. 124 ЖК, робітники і службовці, що припинили трудові  відносини  з підприємством,  установою,  організацією,  а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають  виселенню  з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до ст. 132 ЖК:

Сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку,  який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням.

Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.

Таким чином, і клієнту, і адвокату по житловим спорам (справам) необхідно бути вкрай уважними з підставами, які покладаються в основу позову, та доказами, якими вони обґрунтовуються.

Інші послуги